ЗАПОБІЖНИЙ ЗАХІД У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ – НЕ ПОКАРАННЯ!

Популярність запобіжних заходів у медіа

Новини про застосування запобіжних заходів до підозрюваних у кримінальних провадженнях зазвичай користуються популярністю, викликають резонанс та привертають увагу громадськості – правоохоронці буквально наввипередки поспішають повідомити про результати своєї роботи.

Інформація про тримання під вартою, домашній арешт з електронним браслетом або багатомільйонну заставу, яку фігурант має сплатити, щоб під час слідства не перебувати в умовах СІЗО, викликає у суспільстві схвалення вправних дій правоохоронців, які змогли нарешті «покарати злочинця». Так, саме «покарати» і саме «злочинця», про доказову базу та судову перспективу кримінального провадження у відповідних публікаціях мова не йде, хоча дуже часто з цим можуть бути великі проблеми.

Правоохоронці начебто забули, що мета застосування запобіжних заходів – лише забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного/обвинуваченого. Натомість практика свідчить, що запобіжний захід частіше використовується як інструмент тиску на особу, особливо у «економічних» та «корупційних» провадженнях.

Проблема формальності клопотань про застосування запобіжних заходів 

Клопотання про застосування запобіжних заходів часто містять лише шаблонні голослівні твердження про існування ризиків вчинення підозрюваним спроб сховатись, знищити докази, впливати на свідків, перешкоджати досудовому розслідуванню або навіть вчинити інше кримінальне провадження.

Перераховуючи усі можливі, передбачені статтею 177 КПК, ризики, прокурори в судовому засіданні навіть не можуть пояснити, яким чином особа, підозрювана в отриманні неправомірної вигоди, «може вчинити інше кримінальне правопорушення». Взяти новий «хабар», перебуваючи під слідством? Або, що мається на увазі під «перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином»? Питання без адекватних відповідей. 

Крім того, слідчі судді майже ніколи не звертають увагу на існування пункту 5 частини 1 статті 184 КПК, яким передбачено обов’язкову наявність у клопотанні викладу обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшли висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини. Такі посилання, як і матеріали, здебільшого відсутні, однак це не заважає слідчим суддям задовольняти клопотання, складені з очевидними процесуальними порушеннями.

Тримання під вартою – покарання до вироку

Для застосування тримання під вартою прокурор має довести, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного/обвинуваченого.

Разом з тим, опиняючись у ролі фігуранта резонансного кримінального провадження, особа має автоматично готуватись до можливого тримання під вартою, навіть не демонструючи жодних намірів переховуватись або перешкоджати розслідуванню. 

Побоюючись негативної громадської реакції, правоохоронці звертаються саме з клопотанням про тримання під вартою навіть у тих випадках, коли самі розуміють, що домашній арешт може бути цілком виправданим інструментом забезпечення виконання підозрюваним обов’язків.  

Багатомільйонна застава: піар-хід всупереч КПК

За законом, розмір застави має визначатись з урахуванням майнового та сімейного стану підозрюваного, обставин кримінального правопорушення, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК, та не може бути завідомо непомірним для нього. На сьогодні максимальний розмір застави – 908 400 гривень.

Разом з тим, багатомільйонні застави вже давно нікого не дивують та навіть стали нормою. Для прийняття таких рішень використовується посилання на абзац другий ч.5 ст. 182 КПК, який передбачає можливість застосування застави у сумі понад визначені межі у виключних випадках. При цьому, в чому саме полягає «виключність» випадку, сторона обвинувачення, як правило, належним чином пояснити не може, окрім як суспільний резонанс та інші, не передбачені законом речі.

Крім того, часто розмір застави чомусь обов’язково має відповідати розміру заподіяних збитків. Така позиція з нормами КПК не узгоджується, оскільки мета застави – забезпечити явку підозрюваного/обвинуваченого, а не відшкодування збитків, існування та розмір яких ще потрібно довести.

Отже, застава на багато мільйонів часто спрямована на досягнення піар-ефекту, що у пересічних громадян, не знайомих з нормами закону, зазвичай викликає схвалення.

Висновок

Потрібно повертатись до розуміння, що застава – це інструмент забезпечення виконання підозрюваним/обвинуваченим своїх процесуальних обов’язків, а не спосіб покарання до вироку та відшкодування збитків, сума яких далеко не завжди є обґрунтованою.

Дотримання закону на кожному етапі кримінального провадження має значення, якщо ми маємо намір будувати правову державу, у якій довіра до правоохоронної та судової систем буде на високому рівні.