НЕВІДКЛАДНИЙ ОБШУК – ПІДСТАВИ, ПОРУШЕННЯ ТА НАСЛІДКИ
Україна як держава на усіх рівнях підтверджує європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського курсу, про що чітко зазначено у преамбулі до Конституції України.
Не потрібно зайвий раз нагадувати про те, яке важливе значення у європейській спільноті має верховенство права та захист прав людини. Очевидно, що неможливо намагатись стати повноправним членом європейської родини, одночасно сповідуючи радянські традиції нехтування правами і свободами громадян.
Стаття 8 Європейської конвенції з прав людини гарантує кожному право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Уряди держав, підписуючи Конвенцію (Україна зробила це у 1997 році), тим самим домовились, що «органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».
Право на недоторканість житла чи іншого володіння також гарантовано кожному статтею 30 Конституції України, якою передбачено можливість проникнення і проведення огляду або обшуку не інакше як за вмотивованим рішенням суду.
Звичайно, трапляються невідкладні випадки, коли життя людей або майно перебувають у реальній небезпеці, або підозрювана у вчиненні злочину особа переховується у житлі чи іншому володінні та є загроза втечі, то в такому разі дозволяється проникнення, що передбачено як виключення ч. 2 ст. 30 Конституції України та ч. 3 ст. 233 КПК України.
Але в такому разі, обґрунтованість порушення права людини на недоторканість житла чи іншого володіння має бути все-рівно піддане ретроспективному судовому контролю, адже у такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. При цьому слідчий суддя серед іншого має перевірити наявність підстав для проникнення до житла чи іншого володіння без рішення суду.
Яка ситуація на даний час складається на практиці з додержанням права на недоторканість житла чи іншого володіння у нашій державі? В переважній більшості випадків, у разі необхідності проведення обшуку, слідчі все ж-таки звертаються до слідчих суддів за відповідними ухвалами. Разом з тим, мусимо констатувати збільшення кількості фактів проникнення правоохоронців у приватні приміщення та інші володіння без попереднього дозволу суду.
Зазвичай у таких випадках свої дії представники слідчих органів пояснюють необхідністю «рятування майна», що насправді є маніпуляцією та підміною понять, адже здебільшого справжньою їх метою у таких випадках є звичайний збір доказів у рамках певного кримінального провадження.
З метою «легалізації» своїх дій слідчі зазвичай у наступний робочий день звертаються до слідчого судді, якого ставлять перед фактом необхідності винесення ухвали про дозвіл на проведення обшуку, який вже фактично відбувся. При цьому дуже рідко наявність підстав саме для невідкладного проникнення до житла чи іншого володіння обґрунтовується належними та допустимими доказами. Як правило, лише демонструються «результати роботи» у вигляді вилучених речей та документів, втрата яких може нібито призвести до уникнення винними особами в подальшому кримінальної відповідальності, а також надаються власні пояснення про нібито наявність підстав для невідкладного обшуку.
Не бажаючи брати на себе відповідальність за подальшу долю кримінального провадження, слідчий суддя в такому випадку виносить ухвалу про обшук, чим фактично узаконює протиправні дії правоохоронців. При цьому потрібно враховувати, що напрацювавши подібний алгоритм та розуміючи можливість проведення обшуків без отриманих завчасно ухвал слідчого судді, правоохоронці все рідше і рідше будуть приходити до суду за дозволом перед проведенням обшуку, роблячи це постфактум, уникаючи належного судового контролю за своїми діями.
Така практика є поширеною, але в окремих випадках слідчі судді займають принципову позицію та відмовляють у задоволенні клопотання слідчого, посилаючись на відсутність належного обґрунтування існування підстав саме для невідкладеного обшуку.
Так, відмовляючи 02.06.2022 у задоволенні клопотання слідчого про проведення «невідкладного обшуку», слідчий суддя Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області зазначив, що: «Відмінною особливістю між обшуком, проведеним до ухвали слідчого судді, від обшуку на підставі такої ухвали є наявність в органу досудового розслідування конкретних даних про людей чи майно, які необхідно терміново врятувати чи даних про осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, та які безпосередньо переслідуються працівниками правоохоронних органів та можуть переховуватись у певному приміщенні. Слідчий суддя, здійснюючи судовий контроль за дотриманням законності під час досудового розслідування, вважає, що терміновість проведення слідчих дій без ухвали слідчого судді не може ґрунтуватися виключно на поясненнях органу досудового розслідування, його припущеннях, не підтверджених відповідними доказами або обставинами.» Ухвала у справі №183/2472/22 за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104595339.
Однак також потрібно зауважити, що «легалізація невідкладного обшуку» шляхом отримання відповідної ухвали слідчого судді не завжди допомагає стороні обвинувачення уникнути негативних наслідків у вигляді визнання зібраних у таких спосіб доказів недопустимими.
З цього приводу на увагу заслуговує вирок Вищого антикорупційного суду від 22.12.2023 у справі № 758/3123/16-к, у якому надано належну правову оцінку доказам, зібраним в ході проведення невідкладних обшуків без попереднього дозволу суду з подальшою їх легалізацією слідчим суддею.
У вказаному випадку (відповідно до тексту вироку) мало місце вилучення попередньо оглянутих, ідентифікованих та помічених грошових коштів та інші предметів і документів за місцем проживання обвинуваченого, місцем роботи свідка та у приміщенні державного органу. Такі слідчі дії сторони обвинувачення суд вважав незаконними, а результати проведених у такий спосіб дій — недопустимими доказами, виходячи з того, що подальша легалізація таких обшуків як невідкладних не відповідала вимогам законодавства, оскільки вона відбулась без ефективного ретроспективного судового контролю.
Приймаючи рішення, суд констатував, що: «зі змісту частини третьої статті 233 КПК убачається, що під «невідкладними випадками» слід розуміти лише такі зазначені в цій нормі виключні обставини, які існували на момент проникнення до житла чи іншого володіння особи та унеможливлювали отримання в порядку, передбаченому КПК, відповідного дозволу слідчого судді.»
Разом з тим, в ході судового розгляду було встановлено, що об’єктивних перешкод для отримання відповідного дозволу слідчого судді не існувало, тому суд прийшов до висновку про відсутність виключних (особливих) обставин, які унеможливлювали отримання в порядку, передбаченому КПК, відповідного дозволу слідчого судді, зазначивши наступне: «…бажаючи зберегти зібрані в результаті докази, після проведення обшуку, слідчий звернувся до слідчого судді із клопотаннями в порядку частини третьої статті 233 КПК, з метою легалізації своїх дій як невідкладних обшуків і отримав відповідні дозволи. Водночас, така легалізація не відповідала вимогам пункту другому статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки втручання у права обвинуваченого не було здійснено «згідно із законом». Вирок у справі №758/3123/16-к за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115848553.
Підсумовуючи викладене хочу вказати, що слідчі органи завжди будуть намагатись спростити свою роботу та обирати легший шлях збирання доказів, навіть порушуючи при цьому права людини, пояснюючи свої дії виключно справедливим прагненням притягти до відповідальності винних, на їх думку, осіб.
Отже слід зазначити, що лише принципова правова оцінка протиправним діям правоохоронців, в тому числі продемонстрована у наведених прикладах із судової практики, здатна припинити поширення хвилі незаконних «невідкладних обшуків» та порушення прав на недоторканість житла чи іншого володіння, гарантованих кожному Європейською конвенцією з прав людини та Конституцією України.