ХТО ТАКИЙ ВИКРИВАЧ КОРУПЦІЇ?

Більше як півтора роки тому набув чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції».

Цим Законом введено новий інститут антикорупційного законодавства як «викривач» корупції, що взятий з позитивного досвіду розвинених країн світу.

Серед іншого, внесено зміни до КПК України шляхом введення поняття «викривач» з визначенням його процесуального статусу у кримінальному провадженні, зокрема частину 1 статті 3 КПК України доповнено пунктом 16-2, згідно з яким викривач – фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, звернулася із заявою або повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування.

Доцільно зазначити, що нововведене поняття «викривач», наведене у КПК України, не дублює поняття зазначене у Законі України «Про запобігання корупції», а його сутність розкрита через основні ознаки вказаного суб’єкта.

У свою чергу, статтю 214 КПК України доповнено ч. 9 наступного змісту: слідчий протягом 24 годин з моменту внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань у письмовій формі повідомляє Національне агентство з питань запобігання корупції про початок досудового розслідування за участю викривача, підставу початку досудового розслідування та інші відомості, передбачені частиною п`ятою цієї статті. Копія зазначеного повідомлення Національному агентству з питань запобігання корупції надається викривачу.

Отже, для набуття особою статусу викривача у кримінальному провадженні необхідно мати наступні ознаки:

— по-перше, викривачем у кримінальному провадженні може бути тільки фізична особа, яка повинна мати повну дієздатність та правоздатність;

— по-друге, фізичній особі необхідно звернутись саме до органу досудового розслідування із заявою про вчинення кримінального правопорушення, перелік яких наведено у ст. 38 КПК України. Зокрема, це слідчі підрозділи органів Національної поліції, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавств, органів Державного бюро розслідувань, підрозділи детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.

— по-третє, повідомлення або заява мають бути про корупційне кримінальне правопорушення. Корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до примітки ст. 45 КК України вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 цього Кодексу;

— по-четверте, при зверненні із заявою або повідомленням у викривача повинно бути присутнє «внутрішнє переконання, що інформація є достовірною».

Достовірна інформація повинна носити конкретний, а не загальний характер, який можна перевірити на достовірність. В іншому випадку, у разі неможливості перевірити достовірність повідомленої інформації про корупційне правопорушення, відсутня ознака достовірності заяви (повідомлення), а відповідно за вказаного особа, яка звернулась із такою заявою, не може вважатись викривачем.

— по-п’яте, слідчий, дізнавач упродовж 24 годин з моменту внесення відомостей до ЄРДР має письмово повідомити Національне агентство з питань запобігання корупції про початок досудового розслідування за участю викривача;

— по-шосте, слідчий, дізнавач має надати викривачу копію повідомлення направленого на адресу Національного агентства з питань запобігання корупції.

Після набуття статусу викривача у кримінальному провадженні останній набуває додаткових гарантій у порівнянні із заявником, зокрема, має право на забезпечення безпеки відносно себе, членів сім’ї та близьких осіб, отримувати інформації про стан досудового розслідування та винагороду після набрання законної сили обвинувальним вироком, тощо.

Водночас, як свідчить стала практика, не завжди так виходить, що особи, які вважають себе викривачами, відразу набувають цього процесуального статусу у кримінальному провадженні. Адже набуття статусу викривача відноситься до дискреційних повноважень слідчого.

У свою чергу, судова практика за результатами розгляду скарг також склалася не на користь заявників, які вважають себе викривачами кримінальних корупційних правопорушень. Як приклад, зазвичай заявники не доводять обставин, що відповідна заява про вчинення кримінального правопорушення відповідає критеріям достовірності, зокрема в ній зазначені відомості про: (1) обставини правопорушення; (2) місце і час його вчинення; (3) спосіб вчинення; (4) особу, яка вчинила правопорушення; (5) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, тощо.

Більш того, однією з підстав для відмови у задоволенні скарг виступає тлумачення слідчими суддями іншого поняття викривач, яке наведено у ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», що містить більше ознак для набуття статусу викривача, зокрема викривачу повинна бути відома інформація, у зв’язку з його трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання. Аналогічні позицію викладено Національним агентством з питань запобігання корупції в роз’ясненнях від 23.06.2020 № 5 «Щодо правового статусу викривача».

Доповнює цю судову практику те, що кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Тобто, законодавець чітко визначив, що кодекс також є законом, а тому він має рівну юридичну силу з іншими законами України.

А тому враховуючи розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, яким у даному випадку є Закону України «Про запобігання корупції».

Відтак, не зазначення особою в повідомленні або заяві інформації про те, з яких джерел інформації їй стало відомо про вчинення корупційного кримінального правопорушення, є однією з підстав для відмови у задоволенні скарги на бездіяльність слідчого.

На даний час вказаної правової позиції дотримуються як суди загальної юрисдикції, так і Вищий антикорупційний суд.

З іншого боку, залишається поза увагою слідчих суддів правова позиція Верховного Суду, яка визначає, що положення «інших законів», про що йде мова у ст. 1 КПК України, є бланкетними нормами, що відсилають за своїм змістом до норм КПК України. Більше того, при здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить КПК України (ч. 3 ст. 9 КПК України).

Отже, зважаючи на наявну на даний час правову позицію судів, а також відсутність законодавчої процедури захисту осіб, які так і не набувають статусу викривача, не призводить до очікуваних результатів подолання корупції, а також зменшення обсягу навантаження на правоохоронні органи, спричинене виконанням викривачами частини роботи з пошуку інформації про можливі корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.

Віталій Німак, адвокат АО ALERTES

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s