Обґрунтована підозра: процесуальні стандарти та практика судового контролю
Кримінальний процес в Україні встановлює чіткі вимоги до повідомлення про підозру та передбачає, що повідомлення особі про підозру має ґрунтуватися на достатніх доказах. Це не лише базовий правовий стандарт, закріплений у ст. 276 КПК України, але й ключова гарантія недопущення свавільного переслідування, оскільки саме повідомлення про підозру є тим відправним пунктом, в якому починається притягнення особи до кримінальної відповідальності. Проте, судова практика засвідчує неоднозначність у тлумаченні поняття “обґрунтованої підозри”, що викликає потребу в глибшому аналізі цього інституту.
Нормативна база та стандарти ЄСПЛ: що вимагає закон?
Стаття 276 КПК України визначає, що повідомлення про підозру здійснюється, якщо наявні достатні фактичні дані, які вказують на вчинення кримінального правопорушення конкретною особою. Водночас відсутній чіткий критерій, який би визначав, що є «достатніми» доказами, що залишає значний простір для надання суб’єктивних оцінок фактам, зловживань або помилкових рішень.
У рішенні Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom ЄСПЛ зазначив, що підозра має базуватись на об’єктивних фактах, що дозволяють припустити вчинення злочину. Суд неодноразово підкреслював, що оперативна інформація без фактичної перевірки не є достатньою підставою для втручання у права особи.
Однак, вибіркове читання рішень ЄСПЛ призводить до того, що правоохоронні органи приймають рішення виходячи з принципу наявності доказів, що дають підставу припустити причетність людини до вчинення діяння, однак не надають значення тому, що такі докази мають бути допустимими, достатніми та переконувати у тому, що у такому діянні має бути склад кримінального правопорушення.
Оцінка судом обґрунтованості підозри: тенденції та проблеми
Формально судовий контроль за обґрунтованістю підозри здійснюється під час розгляду клопотань про запобіжний захід. Проте практика показує, що суди переважно не заглиблюються в аналіз доказів, обмежуючись лише перевіркою ознак відповідності процесу вручення повідомлення про підозру вимогам чинного законодавства. Такий підхід дискредитує саму суть процесуального судового контролю й створює ризики зловживання цим інститутом.
Так, на аргументи сторони захисту щодо відсутності доказів та необґрунтованості підозри, слідчі судді в ухвалах вказують, що «Слідчий суддя акцентує увагу сторони захисту та підозрюваного на тому, що на цій стадії процесу вирішується лише питання наявності обґрунтованої підозри за фактом можливого вчинення злочину, а не питання винуватості» (ухвала від 20.08.2024 у справі № 754/11574/24). Таким чином, фактично слідчі судді самоусуваються від здійснення судового контролю.
Згідно звітності Державної судової адміністрації, слідчими суддями впродовж 2024 року розглянуто 50450 клопотань про застосування запобіжних заходів, з них 35241 – задоволено, 2031 – повернуто, 4465 – відмовлено та за наслідками розгляду 1957 застосовано інший запобіжний захід. Вказана статистика свідчить про наявність обвинувального ухилу судової системи та відсутність системного підходу для надання оцінки обґрунтованості підозри на стадії обрання запобіжного заходу.
Оскарження підозри: теоретична можливість і практичні обмеження
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, стороні захисту надане право оскарження повідомлення про підозру до слідчого судді. Проте суди зазвичай розглядають лише формальні аспекти — дотримання процесуальної процедури, наявність повноважень у суб’єкта вручення, строки та форма такого повідомлення. Водночас питання матеріальної обґрунтованості підозри (чи справді є докази причетності) залишаються поза межами розгляду.
Яскравий приклад такого підходу викладений в ухвалі від 16.02.2023 у справі № 638/6088/22, де слідчий суддя зазначив про те, що «Скарга захисту фактично зводиться до оцінки обґрунтованості підозри, що виходить за межі повноважень слідчого судді на стадії досудового розслідування». При цьому, за змістом скарги сторони захисту, ставилася під сумнів кримінально-правова кваліфікація вчиненого діяння, оскільки предметом кримінального правопорушення була холодна зброя, а кваліфіковані дії були як незаконне зберігання вогнепальної зброї.
Таким чином, сучасний підхід слідчих суддів робить право на оскарження підозри декларативним інститутом кримінального процесуального права, не даючи реальної можливості оскаржити сам зміст обвинувачення чи аналіз доказів, на яких воно ґрунтується, що призводить до фактичного нівелювання інституту оскарження повідомлення про підозру.
Підсумовуючи викладене вище, варто вказати, що обґрунтована підозра — це не формальність, а ключовий процесуальний запобіжник. Відсутність реального контролю за її обґрунтованістю на практиці створює ризик свавільного втручання в конституційні права особи. Системні зміни підходу суддів до надання оцінки доводам сторони захисту, відхід від обвинувального ухилу системи та реалізація принципів змагальності сторін та безсторонності суду у реалізації, зокрема, права на оскарження повідомлення про підозру, є необхіднимикроками для забезпечення справедливого кримінального процесу в Україні.
21.08.2025