ВИКРИВАЧ КОРУПЦІЇ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ: процесуальний статус, гарантії та межі застосування

Поняття «викривач» закріплене в національному законодавстві України одночасно у двох нормативно-правових актах – Законі України «Про запобігання корупції» та Кримінальному процесуальному кодексі України. Незважаючи на спільну мету цих актів, підходи до визначення статусу викривача та умов його реалізації істотно відрізняються, що має практичне значення для кримінального провадження.

1. Нормативне визначення поняття викривача

Закон України «Про запобігання корупції» визначає викривача як фізичну особу, яка за наявності переконання у достовірності інформації повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, якщо така інформація стала їй відома у зв’язку з трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням служби чи навчання або участю у передбачених законом процедурах.

Натомість КПК України закріплює вужче, суто процесуальне визначення викривача – як фізичної особи, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, звернулася із заявою або повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування.

Таким чином, законодавець розмежовує матеріально-правовий та процесуальний підходи до визначення викривача. Ці підходи не є тотожними та не завжди можуть застосовуватися паралельно без урахування сфери правового регулювання.

2. Набуття статусу викривача у кримінальному провадженні

У контексті кримінального процесу ключовим є саме визначення, закріплене у КПК України. Набуття статусу викривача пов’язується не з формальним самовизначенням особи, а з наявністю сукупності процесуальних передумов.

Зокрема, особа повинна:

• бути фізичною особою з повною цивільною дієздатністю;
• звернутися із заявою або повідомленням саме до органу досудового розслідування, визначеного ст. 38 КПК України;
• повідомити про корупційне кримінальне правопорушення у розумінні кримінального закону;
• діяти за наявності внутрішнього переконання у достовірності повідомленої інформації, яка має конкретний та перевірюваний характер.

Відповідно до ч. 9 ст. 214 КПК України, після внесення відомостей до ЄРДР слідчий або дізнавач зобов’язаний упродовж 24 годин письмово повідомити Національне агентство з питань запобігання корупції про початок досудового розслідування за участю викривача та надати копію такого повідомлення відповідній особі.

3. Процесуальний статус і права викривача

У кримінальному провадженні викривач реалізує процесуальні права заявника відповідно до КПК України, а також користується спеціальними гарантіями, передбаченими антикорупційним законодавством.

До таких прав, зокрема, належать:

• підтвердження прийняття та реєстрації заяви;
• отримання витягу з ЄРДР;
• подання речей і документів на підтвердження повідомленої інформації;
• отримання інформації про стан та завершення досудового розслідування;
• право на винагороду за умов, визначених законом.

4. Винагорода викривачу як елемент заохочення

Виплата винагороди викривачу є формою правового заохочення і можлива виключно за результатами судового розгляду після набрання законної сили обвинувальним вироком.

Для її отримання, зокрема, має бути встановлено:

• активне сприяння викривача розкриттю корупційного кримінального правопорушення;
• значний розмір предмета кримінального правопорушення або завданих державі збитків;
• персональний характер і важливість наданої інформації, яка не була відома органу досудового розслідування з інших джерел до моменту повідомлення.

Суд оцінює ці обставини в сукупності та ухвалює мотивоване рішення щодо виплати або відмови у виплаті винагороди.

5. Практичні аспекти застосування інституту викривачів

Правозастосовна практика свідчить, що інститут викривачів у кримінальному провадженні стикається з низкою системних викликів. Серед них – різне тлумачення нормативних критеріїв, формальний підхід до виконання обов’язків щодо інформування НАЗК, а також складність оцінки категорій «внутрішнього переконання» та «достовірності інформації».

Окремої уваги потребує ситуація, за якої особа фактично ініціює кримінальне провадження, але не отримує процесуального статусу викривача і пов’язаних із ним гарантій. За відсутності чітко врегульованої процедури захисту така правова невизначеність може мати істотні наслідки для прав і законних інтересів особи.

Висновок

Інститут викривачів корупції є важливим елементом антикорупційної політики держави. Водночас його ефективність у кримінальному провадженні безпосередньо залежить від узгодженого застосування норм КПК України та спеціального антикорупційного законодавства, а також від сталої та виваженої правозастосовної практики.Для учасників кримінального процесу ключового значення набуває розуміння меж процесуального статусу викривача, обсягу його прав і гарантій, а також потенційних ризиків, пов’язаних із їх фактичною реалізацією.