АРЕШТ МАЙНА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Один із найпопулярніших заходів забезпечення у правоохоронних органів, особливо при розслідуванні кримінальних правопорушень проти власності, а також у сфері господарської та службової діяльності.

Пояснюється це тим, що цей захід дозволяє обмежити та створити перешкоди у господарській діяльності компанії на досить тривалий час у так званому «фактовому провадженні». Звідси випливає необхідність з’ясувати, що таке арешт, у яких випадках він може бути застосований та який порядок його застосування.

Арештом майна є тимчасове позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Арешт може застосовуватись з метою забезпечення збереження (1) речових доказів, (2) спеціальної конфіскації, (3) конфіскації майна як виду покарання або (4) заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, (5) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи (6) стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, а також (7) попередній арешт.

Кожна із зазначених підстав арешту майна у кримінальному провадженні має характерні особливості.

Речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

За цим критерієм арешт може бути накладено на майно будь-якої фізичної або юридичної особи. Для застосування арешту не передбачається наявність у кримінальному провадженні підозрюваного, обвинуваченого, що є обов’язковою умовою для інших підстав накладення арешту.

Інші підстави накладення арешту на майно (забезпечення спеціальної конфіскації, конфіскації майна та цивільного позову) вимагають обов’язкової наявності в кримінальному провадженні підозрюваного або обвинуваченого.

У випадку спеціальної конфіскації, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України.

Спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна, яке було одержано внаслідок вчинення кримінального правопорушення, використовувалось для фінансування кримінального правопорушення, було предметом або засобом вчинення кримінального правопорушення у випадках, передбачених КК України.

Зокрема, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: (1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; (2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; (3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, — переходять у власність держави; (4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

У випадку належності майна одного із наведених критеріїв, тобто безпосереднього зв’язку майна з вчиненим кримінальним правопорушенням, воно може бути арештоване з метою подальшої спеціальної конфіскації.

Така конфіскація може застосовуватись до майна виключно за умови, якщо таке майно набуто від підозрюваного/обвинуваченого і особи знали або повинні були знати, що воно відповідає наведеним вище ознакам для застосування спеціальної конфіскації.

Підставою для застосування спеціальної конфіскації є вчинення кримінального правопорушення, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі або штраф більше 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (51 000 грн), або злочину з переліку статей, передбаченого у ст. 96-3 КК України.

Спеціальна конфіскація може бути застосована на підставі обвинувального вироку суду, ухвал про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру, або ухвали про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Вказані рішення суд приймає за наслідками судового розгляду, у ході якого прокурор повинен довести на підставі доказів не лише винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, а й обізнаність власника про незаконне походження майна, що підлягає спеціальній конфіскації.

Варто звернути увагу, що спеціальна конфіскація не є покаранням, а відноситься до «інших заходів кримінально-правового характеру», а тому може застосовуватись судом як самостійно або з покаранням, може застосуватись не лише до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, а й до третіх осіб.

Конфіскація майна – це додаткове покарання, що полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Як правило конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі кримінальні правопорушення, а також за кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України.

Тобто, арешт майна з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання може застосовуватись виключно у разі закріплення цього покарання у санкції статті, за якою підозрюється (обвинувачується) особа.

Арешт майна у цьому випадку застосовується до майна, що є власністю підозрюваного, обвинуваченого, у тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб’єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління.

У випадку застосування арешту майна за цим критерієм, питання про застосування конфіскації майна буде вирішуватись судом у вироці, у разі визнання особи винною.

Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичної особи застосовується у випадках вчинення її уповноваженою особою та в інтересах юридичної особи будь-якого із кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 96³ КК України.

До юридичної особи можуть бути застосовані заходи кримінально-правового характеру: штраф, ліквідація як основні заходи та конфіскація як додатковий захід.

В залежності від суспільної небезпечності конкретного кримінального правопорушення, характеру та рівня задіяності юридичної особи у вчиненні її уповноваженою особою кримінального правопорушення, розмірів завданої шкоди, характеру та розмірів неправомірної вигоди, яка була отримана юридичною особою тощо, вирішується питання щодо обсягів майна юридичної особи, яке підлягає арешту.

Можливість застосування арешту майна за цією підставою виникає лише після повідомлення уповноваженій особі юридичної особи про підозру та внесення відповідних відомостей про юридичну особу до ЄРДР.

Також арешт майна допускається як підстава для відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (забезпечення цивільного позову) чи стягнення з юридичної особи неправомірної вигоди.

У цьому випадку арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Клопотання про накладення арешту майна з метою забезпечення цивільного позову може бути подане прокурором, слідчим за погодженням з прокурором, а також цивільним позивачем на будь-якій стадії кримінального провадження за умови, що на момент подання вказаного клопотання пред’явлено повідомлення про підозру особі, яка є цивільним відповідачем, а також подано цивільний позов.

У невідкладних випадках і виключно з метою збереження речових доказів або забезпечення можливої конфіскації чи спеціальної конфіскації майна у кримінальному провадженні щодо тяжкого чи особливо тяжкого злочину може бути накладено попередній арешт на майно або кошти.

Такий захід застосовується за рішенням Директора НАБУ, Директора БЕБ України (або їх заступників), погодженим прокурором, строком до 48 годин.

У цьому випадку прокурор повинен протягом 24 годин звернутися з клопотанням до слідчого судді про арешт майна. Якщо ж прокурор не звернувся або відмовлено у задоволенні такого клопотання, попередній арешт на майно або кошти вважається скасованим, а вилучене майно або кошти негайно повертаються особі.

Цей випадок є виключенням із загального порядку застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, який застосовується короткочасно без судового рішення.

Такий арешт може бути накладено у кримінальному провадженні щодо тяжкого чи особливо тяжкого кримінального правопорушення, віднесеного до підслідності НАБУ чи БЕБ України, яка визначена ст. 216 КПК України.

Законодавцем не визначені випадки застосування попереднього арешту, як наприклад невідкладного обшуку, але з практичної точки зору застосовується у разі фактичних підстав вважати, що його негайне незастосування може призвести до втрати майна, яке є речовим доказом чи може підлягати конфіскації, спеціальній конфіскації.

Майно, на яке забороняється накладати арешт

Законодавець передбачив випадки заборони застосування арешту майна у разі його особливого режиму, зокрема забороняється накладати арешт на:

• кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35¹ Податкового кодексу України;
• кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість;
• кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відповідно до законів України «Про ринок електричної енергії» та «Про теплопостачання»;
• кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26¹ Закону України «Про теплопостачання» і статті 18¹ Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення»;
• кошти, що перебувають на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов’язаних із забезпеченням ядерної безпеки».

Також не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна (зокрема, вжив розумних заходів щодо перевірки майна, з’ясував правомочність продавця на відчуження майна тощо). При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для себе.

Як правило, добросовісним набувачам доводиться підтверджувати зазначені аргументи уже після вжиття цього заходу забезпечення за клопотанням слідчого, прокурора шляхом звернення до слідчого судді або суду апеляційної інстанції.

У випадку доведення перед судом, що майно дійсно перебуває у власності добросовісного набувача, убезпечить від потенційного застосування спеціальної конфіскації, якщо воно арештовано також за цією підставою.

Порядок накладення арешту на майно

З клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову, також — цивільний позивач.

Клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, а у випадку, якщо таке вилучення відбулося під час обшуку, огляду на підставі ухвали слідчого судді — протягом 48 годин після вилучення, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

У випадку ж перебування майна у власника, володільця (наприклад, нерухоме майно, транспортні засоби, судна тощо) клопотання може бути подане незалежно часових рамок за наявності правових підстав шляхом реалізації слідчим, прокурором дискреційних повноважень.

Сторона, яка подає клопотання зобов’язана належним чином обґрунтувати необхідність застосування арешту майна, а також безумовно дотриматись вимоги, які обов’язково зазначаються у ньому (правову підставу і мету арешту, розмір шкоди, власника майна, індивідуальні ознаками майна тощо).

Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше 2 днів з дня його надходження до суду за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності — захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

В іншому випадку клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, та може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Така необхідність повинна знаходити належне обґрунтування у клопотанні, що у разі повідомлення цих осіб про намір накласти арешт на їхнє майно вони можуть його сховати, знищити, пошкодити тощо. За наслідками розгляду клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про задоволення клопотання або відмову у ньому.